Серед чарівного лісу, там де тече лісовий струмок , і всі лісні тварини приходили туди напитися води, в білій хатинці під стріхою що стояла під трьохсотлітнім дубом, жило маленьке поросятко. Це була дівчинка на ім’я Соня. Так назвала її мати через те що вона дуже любила спати до того часу поки сонце не підніметься високо, високо. Та не дивлячись на те що дуже любила спати Соня була дуже слухняним та роботящим поросятком. Вона завжди слухалась свою матусю і тримала їхню хатинку в чистоті та порядку. Кожного ранку ходила до струмка і приносила води а коли матері не було вдома вона сама готувала обід. А яка ж вже весела була. Всі в лісі її дуже любили і коли лише тільки дивилися в її завжди радісні очі то вже раділи зустрічі з нею. Соня дуже любила спілкуватися з іншими тваринами та птахами, знала багато пісень і чудово їх співала. Та найкраще вона вміла танцювати, ніхто в лісі не міг з нею зрівнятися. Мати не могла не радіти за свою доньку. Та раділа вона не тільки за Соню адже було в неї ще двоє дітей найстарша дочка Сюня та наймолодший, син який дуже любив подорожувати і тому жив окремо у другому кінці лісу. Та коли вони всі збиралися разом то не було мабуть ні де щасливішої сім’ї ніж їхня. Найдивакувата була Соня. Вона до всього проявляла цікавість і дуже багато задавала питань. Більше всього її цікавило питання чому їхній ліс називається чарівним. Соня думала що мабуть колись його хтось зачарував і не могла збагнути навіщо. Усіх у лісі перепитала та ніхто не знав відповіді, казали що може відповідь знає лісова фея, та ніхто не радив до неї йти бо у феї була дурна слава. Сюня була менш весела за Соню та коли обидві сестри були разом їх майже неможливо було розрізнити. Адже сміялись однаково, розмовляли однаково, та в Соні в очах завжди було більше подиву і цікавості. Колись сестри пішли у глиб лісу збирати ягоди і обидві загубились. Сюня шукаючі Соню стомилась і присівши під деревом заснула з думкою про те що дома зустрінуться. А Соня поки шукала Сюню вже подумала що з нею щось сталось і заплакала. Почула її плач Сюня крізь сон і прокинувшись вийшла з-за дерева і розсміялась. Адже дуже яскрава уява була у Соні і в неї іноді такі думки виникали що всі дивувались з її уяви. Мріяла Соня про подорожі. Їй навіть сни снилися про те як вона подорожує по незнайомим місцям і зустрічає невідомих звірів. Тому вона завжди раділа коли в гості приходив братик і розповідав про свої подорожі. Вона кожного разу просилась з ним у подорож та хоч братик і не проти був її узяти та мати не пускала. Одного разу мати покликала старшу дочку Сюню і попрохала її як старшу за Соню піти через весь ліс та покликати брата на вечерю у неділю. Сюня з радістю погодилася бо теж була слухняним поросятком і дуже скучила за братом. Тож взявши у дорогу пиріжечків які мати щойно напекла вирушила через ліс до брата. Як не хотілось Соні піти з сестрою, та мати наказала залишатись вдома, мовляв завтра сестра повернеться від брата. У той вечір Соні було дуже сумно без сестри і вона навіть не співала пісень і не бігала гуляти на лісову галявину де завжди під вечір збиралися звірі. А на другий день сестра не повернулась і мати сказала що мабуть вирішила у брата трохи погостювати. Та не повернулась Сюня і на третій день і на четвертий. На п’ятий день Соня нарешті не витримала підійшла до матері та й питає: - А чи не довго Сюня гостює у брата? Бо я за нею вже дуже скучила. - Довго, та вона мабуть теж скучила за братом, хай ще погостює. - відповідала мати. - А довго вона буде гостювати? - Не заспокоювалась Соня. - Мабуть завтра прийдуть удвох адже завтра неділя, от вони разом і повернуться. Та не прийшли вони і наступного дня. Тоді покликала мати Соню і наказала йти до брата і забрати його з сестрою до дому. З радістю побігла Соня по лісовій стежинці до брата не взявши навіть харчів в дорогу, адже так сильно вона скучила за братом та сестрою бо дуже їх любила. Біжачи через ліс та стрічаючи знайомих всім з радістю казала що йде за братом та сестрою. Довго вона йшла. Вже нікого знайомого не зустрічала бо дуже далеко відійшла від дому і все далі і далі заходила в хащі. Соні стало дуже лячно адже вона тут ніколи не була й не знала чи так вона йде? Чи там де потрібно звернула? Та ось вона зрозуміла що заблукала у лісі. Усюди все було не знайоме але цікаве бо ніколи так далеко не ходила від домівки. Не знаючи що робити вона присіла на пеньок, і захотілося їй їсти, та згадала що на радощах нічого з собою не взяла. Тоді Соня заплакала бо було їй страшно адже не знала як вийти звідси. Той плач чув зачарований ліс та як би він не хотів але не міг нічим допомогти Соні. Та не далеко була домівка лісової білки. Почула білка що хтось плаче у лісі та й вийшла подивитися, а як побачила то пожаліла Соню та й підійшла до неї. - Що тут робить маненьке і таке гарненьке поросятко? Ти заблукала? - Так - стрепенулась Соня - а ви знаєте як найти мою стежинку? - Звичайно знаю, я покажу тобі твою стежину але спочатку з’їж декілька горішків лісових, ти мабуть дуже зголодніла? - дуже! - голосно відповіла Соня радісно взявши горішки. - Та все ж таки що ти тут робиш так далеко від краю лісу? - Мене мати послала до брата щоб позвати його з сестрою яка пішла його кликати і не повернулась, - сумно мовила Соня - може вона теж заблукала? - А як звали твою сестру? - Захвилювалась Білочка - Часом не Сюня? - Так, так, Сюня, ви її бачили? - Біда її спіткала. Брат ваш десь у подорожі а сестру твою коли вона поверталась вкрав чорний вовк. - Чорний вовк? - Так, він настільки злий що шерсть його чорного кольору. Заплакала Соня гіркими сльозами. Як не заспокоювала її білочка та нічого не виходило поки у Соні сльози не скінчилися, и тоді вона спитала: - А де живе той вовк? - Дуже далеко, серед моря на тропічному острові бо в нашому лісі він жити не зміг адже всі боялися його. - А як туди попасти? - Такому маненькому поросятку як ти нічого там робити у лігві вовка. - Я розумію але там моя сестра. - Що ж слухай. Бачиш той пагорб? За ним стежина. Підеш по тій стежині до заходу сонця а як дійдеш до роздоріжжя то зверни на вліво. Ця стежина і приведе тебе до моря. - Тітонько білка а як я острів серед моря знайду? - Захвилювалась Соня. - Пробач мені, та я не знаю, - сумно мовила білочка - адже сама ніколи не була там. - Спасибі тітонько білка, я обов’язково знайду цей острів і визволю свою сестру від вовка. - Але ж ти ще маленька. - Та за те в моєму серці живе любов до сестри і вона мене зробить сильною - і подякувавши білці ще раз, швидко побігла шукати стежину до моря. Дуже довго Соня йшла стежиною до моря. Спала ніччю під кущами на м’якій траві. Воду пила із струмків та джерел які траплялись їй на стежині. Їла ягоди та гриби яких було дуже багато під кожним деревом та кущем. Нарешті одного дня Соня вийшла на берег моря і заплющила очі з подиву, адже, ніколи не думала що море таке гарне й велике. Великі хвилі злякали її, а над тими хвилями літали білі пташки яких Соня теж ніколи не бачила. Постоявши деякий час вона наважилася підійти до моря. Стояла Соня довго біля моря та все дивувалась а коли отямилась то зрозуміла що їй ніколи не знайти того острова серед такого великого моря та ще й плавати вона не вміла та як би і уміла все одно не перепливла би на острів. Сіла на березі і знову заплакала. Та не довго плакала бо почула сміх на морі і подивилась на хвилі. Там серед хвиль пливла дуже велика риба і сміялась. - Що ти за створіння таке? - запитала риба - Я таких як ти ще не бачив. - Я..... поросятко - відповіла Соня розгублено - звуть мене Соня. А що ви за риба? Я таких великих ще ніколи не бачила, мені навіть страшно - Та хіба ж я велика риба? Я дельфін - він зареготав - а от більше за мене є ще кит, ото справді велика риба. А лякатися мене не треба адже я не хижак, я ніколи нікого не ображаю а стараюсь з усіма товаришувати. - Справді? - Справді. Хочеш зі мною дружити? Будемо разом гратися, що скажеш? - Ні - сумно мовила Соня - я сестру шукаю, і в мене немає часу. - А де твоя сестра? - На тропічному острові серед моря, в полоні у чорного вовка. Ти часом не знаєш де той острів? - А як же, звичайно знаю. Я по всьому морю плаваю і все знаю. Цей острів недалеко попливли я тобі покажу. - Ні, не можу - знову заплакала Соня - я плавати не вмію. - Та це ж так просто! - Гучно викрикнув дельфін - Та як не вмієш то хочеш я тебе туди відвезу? - Ти мене відвезеш? - Ну ми же друзі, сідай мені на спину та міцно тримайся за плавник, бо я дуже швидко плаваю аж вітер в вухах свистить. І попливли вони через море. Дельфін й справді дуже швидко плив і Соня так боялася що навіть очі не відкривала. Але цікавість узяла верх і вона таки відкрила очі і страх пропав. Навкруги була лише вода морська і тільки попереду був острів. Той самий острів де була її сестра, і який же він був гарний. Довізши її до берега дельфін мовив на прощання. - Ось я тебе і довіз, далі підеш сама бо я не вмію ходити по землі. Якщо я тобі знову знадоблюся то вийди на берег моря і лише посміхнися і я почувши твій сміх буду тут як тут. Сказавши те поплив собі у море залишивши Соню саму на березі. Деякий час вона стояла на березі та розглядала острів. Все тут було нове та цікаве. Чудернацькі дерева з великим листям, смішні кущі і усюди під ногами пісок. А як спекотно тут було, неначе сонце ближче стало. Дивувалась Соня красі тропічного острова, та потрібно було рушати далі і побачивши якусь стежину вирішила йти по ній. Вона не могла заплющити очі бо боялась пропустити щось цікаве. А цікавого було дуже багато. Над головою кружляли гарні птахи яких знов таки вона ніколи не бачила. По гілкам дерев стрибали невідомі тварини які дуже голосно кричали, то були мавпи . Хотіла Соня запитати в них про сестру, та вони її навіть слухати не стали а повилазили на верхівки дерев. З боку від стежини вона побачила озеро й на березі невідомого зеленого звіра, то був крокодил. Хотіла і в нього запитати, але побачивши які в нього здорові та гострі зуби злякалася і обійшла те озеро. Далі стежина проходила через кущі і перелазячи через них Соня почула сопіння. Придивилась і побачила сплячого кота, але дуже великого завбільшки з корову, то був лев. Він мирно спав собі в кущах ховаючись від спеки. Його теж Соня вирішила обійти так щоб не розбудити, але дуже гучно шелестіли кущі і тільки вона його обминула як почула страшний виклик. - Стій!! - Злякалася Соня стала як укопана й повернутися боїться. - Чому не повертаєшся до мене? - Запитав лев встаючи на ноги - Бо я вас боюсь. - Лев подивився на неї з подивом. - А чому ти мене боїшся ти хіба не знаєш хто я? - Як же я можу знати коли я навіть ніколи не бачила такого звіра як ви. - От диво, я лев цар цього острову і мені як царю усіх звірів на цьому острові не до лиця кривдити таких маленьких як ти. - То ви лев? я колись чула про вас мені матуся розповідала казку. - Лев посміхнувся. - А де ж тепер твоя матуся? - Залишилася вдома у нашому чарівному лісі. - А що ж тоді ти тут робиш? Тут дуже не безпечно для такої маленької дівчинки як ти. - Я шукаю сестру свою, її викрав чорний вовк і тримає у себе. - Чорний вовк? - злякано перепитав лев опускаючи вуха. - Так, так чорний вовк ви знаєте як його знайти? Будь ласка допоможіть мені бо я дуже люблю свою сестричку и мати мабуть вдома плаче жде нас додому. - Що ж, я можу тебе довезти до того міста де він ховається але не далі бо я його дуже боюсь. - Як? - Запитала розчаровано Соня - Ви ж казали що цар усіх звірів на цьому острові. - Так воно і є дівчинка та розумієш чорний вовк колись приплив до нас невідомо звідки. Я ніколи не бачив такого злого та жорстокого звіра. Всі обминають його домівку і навіть я не наважуюсь близько підходити туди. Мені дуже соромно перед усіма звірами і якщо вовка не стане то я буду тільки радий цьому. Тільки слони його не бояться бо дуже великі і вовк їх боїться бо вони сильніші за нього. Тож сідай мені на спину я відвезу тебе до його володінь а якщо зустрінемо слонів то можливо вони тобі допоможуть. Зазвичай вони теж обходять стороною домівку вовка і не хочуть його вигнати звідси та якщо ти попрохаєш можливо і допоможуть тобі визволити сестру. Між деревами, через кущі, мимо озер, по піску ніс її лев і чим ближче вони були до вовчої домівки тим все більше лев тремтів від страху. Соні теж стало від цього страшно. Вона подумала що якщо навіть лев тремтить від вовка то вона навіть очі буде боятися розплющити щоб на нього подивитись. Та вона сподівалась і вірила в те що не дивлячись на злість і жорстокість вовка все одно визволить свою сестру. Аж ось земля загула, лев зупинився і радісно крикнув: - Слони, слони!! Зараз спитаємо у них чи не допоможуть. Та земля гула а слонів не було видно, аж ось з за дерев вийшло стадо і Соня навіть злізла з лева і сховалася за ним. Вона ніколи навіть не уявляла що існують такі великі звірі розміром як її хатинка у чарівному лісі. - Ти чому заховалась? - Запитав лев - Я злякалась вони такі великі. - Лев засміявся. - Та не дивися ти на те що вони великі, слони найдобріші створіння їх не треба боятись. - І сказавши це голосно закричав слонам які вже підійшли. - Добрий день слони!! - Добрий, цар звірів - відповідали вони - що ти тут робиш так близько від домівки чорного вовка? - Ось у мене дівчинка якій потрібна допомога, розкажи їм. - Він позвав Соню і вона боячись підняти очі промовила май же не плача. - Чорний вовк викрав мою сестру і тримає у себе, а я от іду її визволяти. - І сказавши це заплакала. - Засміялось усе стадо а найбільший слон вийшов вперед і запитав: - Ти що за істота така взагалі? Ми таку як ти ніколи не бачили. - Я поросятко з чарівного лісу, звуть мене Соня. - І як ти така маленька хочеш визволити свою сестру з пазурів такого жорстокого і страшного звіра як чорний вовк? - Та побачивши що Соня плаче звів брови й вимовив. - Чорний вовк нас боїться, та одного разу він нам сказав що якщо ми слони його скривдимо або виженемо з острову то він приведе багато своїх братів які помстяться за нього. Тому ми його не чіпаємо, та тобі допоможемо. - І обернувшись до лева сказав: - Не хвилюйтесь царю ми допоможемо їй. - дуже на це надіюсь бо вона мені дуже сподобалась і прикро буде якщо чорний вовк її скривдить. - Сказавши це лев обернувся до Соні і промовив: - якщо я тобі зможу ще чимось допомогти то тільки крикни: - Де ти царю острова? Я тебе кличу. - І я почувши це зразу ж з’явлюся. - Добре так і зроблю. - Відповіла Соня, а лев це сказавши розвернувся і пішов подалі від володінь чорного вовка вдоволений тим що хоч якось допоміг Соні. І знову Соня їхала на спині але тепер великого й могутнього слона. Інколи їй здавалось що це все сон і коли вона проснеться всього цього не буде і Сюня буде поряд з нею. Та все це було наяву. Стадо слонів йшло по піску, а між тим почав дмухати вітер і Соні запорошило піском очі. Та згадавши про свою сестру вона заплакала й вимила сльозами весь пісок. Побачивши те, слон на яком вона їхала промовив: - заплющ очі. - Ні, - відповіла Соня - адже тут стільки всього цікавого, я боюсь щось пропустить. - Не хвилюйся домівку чорного вовка ти не пропустиш. Он вона на пагорбі. - Соня обернулась туди де показав їй слон і побачила темну домівку зроблену з каменю. Це була така не приваблива будівля: крива і не гарна а ще брудна. Ось на зустріч їм вийшов з домівки сам чорний вовк й блиснув своїми темними зубами і подивився на них своїми злими очами. Соня ледве зі слона не впала з переляку. Так вона ще ніколи не лякалась, та робити нічого почуття того що сестра вже поруч робило її сміливішою. Хіба я вам не казав?! - Заревів чорний вовк так що Соня аж вуха закрила з переляку. - Хіба я вам не казав щоб я вас тут не бачив?! Йдіть геть звідси бо Інакше позву своїх братів і вони мені допоможуть вас знищити!!! - Заспокойся чорний вовче - мовив найбільший слон - ми прийшли не кривдити тебе. Ми привезли поросятко , сестру якого ти тримаєш у себе в полоні. Вона прийшла визволити свою сестру тому пообіцяй нам що ти не будеш її кривдить і відпустиш її сестру. - Та ви що забули хто я? Нічого я вам обіцяти не буду. - Тоді й ми не побоїмося твоїх братів. - Сказав йому на те найбільший слон суворо здвигаючи бровами. Думав, думав вовк та нічого не вдієш бо боявся слонів. Тож дав обіцянку слонам що виконає їхнє прохання. Слони залишивши Соню з вовком сам на сам розвернулись та пішли сказавши їй що якщо вони їй знадобляться то тільки вона крикне: - могутні велетні слони! Де ви? - Вони тут і з’являться . А Соня стала як вкопана перед чорнив вовком й дихнути боялась. Вовк ходив навколо неї, та й думав. Нарешті зупинився та запитав: - тож ти прийшла визволити свою сестру? - Соня лише кивнула головою бо не могла промовити ані слова. - Що ж робити? Як би не слони то я вмить би тебе розірвав на шматки. - І він ляснув зубами прямо перед очами Соні. - Ще ніхто не наважувався отак от до мене прийти як ти. Відповідай чому навіть лев, цар цього острова не наважується зі мною зустрічатись а ти така маленька і боязлива пройшла такий шлях й прийшла до мене? - Соня не витримала й заплакала від страху і заплющивши очі бо не могла дивитись в вовчі злі очі відповіла: - Бо у вас моя сестра і я її дуже люблю і мати її дуже любить і братик і всі у лісі її дуже люблять. Тому то я і прийшла сюди бо не можу кинути сестру в біді. - Ще більше вовк розлютився й промовив: - Що ж обіцянку я свою виконаю. Твою сестру я відпущу як і обіцяв слонам. Але ти зостанешся замість неї і як обіцяв слонам я тебе кривдить не буду. Та будеш ти замість своєї сестри служницею мені. Згодна? - Що було робить Соні і вона подумала якщо сестра тут змогла жити то й вона зможе і дала згоду. Миттю вовк побіг в свою домівку а ще за мить звідти вийшла Сюня. Побачивши один одного Сюня з Соняю обнялися та розплакались. - Навіщо ти прийшла сестро? - Запитала Сюня вмиваючись гіркими сльозами. - Тебе визволити. - Відповідала Соня теж вмиваючись гіркимисльозами. - Не треба було бо знайдеш ти тут свою погибель. Будеш день і ніч прислугою у вовка. Забудеш рідну домівку, забудеш матусю і мене з братом. - Ні не забуду я обіцяю! - Та Сюня продовжувала: - Забудеш пісні, та забудеш усі танці які вміла танцювати. - Ні сестро не забуду. - Повертайся назад а я вже тут зостанусь. - Ні сестро я прийшла тебе визволить і я визволю, повертайся до дому. - Але якою ціною? як ми без тебе будемо жити? - І тут вовк вийшов з домівки і схопивши Сюню потягнув її сказавши Соні: - Я відвезу її з острова а ти сиди тут і не рухайся з цього місця. - Прощавай. - Тільки і вспіла Соня сказати сестрі. - Прощавай! - Крикнула їй Сюня вже з-за дерев. - Я обов’язково знайду нашого брата і він прийде та вб’є чорного вовка і визволить тебе. - Хотілося б у це вірить. - Промовила сама собі Соня і заплакала ще більше. До вечора Соня плакала. Вона згадувала свій чарівний ліс, свою домівку. Згадувала матусю і брата, згадувала сестру. Згадала як кожного вечора ходила з сестрою на лісову галявину і там танцювала та співала пісні. Згадала як вона з друзями ходила в ліс і збирала ягоди та гриби. Усіх друзів згадала і сама себе запитала: - Невже більше ніколи всього цього не буде? Невже я всіх і все забуду? - І ще більше заплакала. У вечері повернувся чорний вовк. В темряві його було майже не видно тому коли він з’явився з темряви то дуже налякав Соню. - годі тобі вже плакати. - Промовив вовк блища в темряві злими очами але вже більш лагіднішим голосом. - Йди в домівку та лягай спати а з завтрашнього дня будеш працювати. І почала Соня жити у чорного вовка. Кожного ранку вона раненько вставала і бігла до криниці за водою зі сльозами на очах згадуючи як вдома вона могла спати поки сонце не підніметься високо, високо. Потім готувала вовку сніданок, а коли вовк поснідавши йшов по своїм справам вона прибирала в домівці. А потім готувала обід, потім наставав вечір і вона готувала вовку вечерю. Після Вечері вовк відпускав її спати і знову засипаючи зі сльозами вона згадувала як вдома після вечері йшла з сестрою на лісову галявину. З цими спогадками вона й засинала, та нажаль у вісні їй ніколи не снилась рідна домівка. Лише після обіду коли вовк засинав на деякий час у Соні була вільна година. Тоді вона йшла на берег моря і там дивлячись на море співала сумні пісні. Невідомі птахи зліталися до неї аби послухати як вона гарно співає. Невідомі звірі сходилися до неї щоб заспокоїти її. Багато різноманітної риби припливало до берегу щоб якось розвеселити її. та ніщо і ніхто не міг втішити її журбу. Тільки орлиця яку вовк колись привіз із собою зі степу могла її заспокоїти бо сама була у тому ж становищі що й Соня. Колись чорний вовк її так само як і Тетянину сестру викрав серед степу і привіз сюди. Вже довгий час орлиця жила тут у клітці з товстих прутків які неможливо було зламати. Навіщо вовк її тут тримав вона й сама не знала та не відпускав. Хотіла Соня їй допомогти бо потрібно було лише клітку зламати а далі орлиця здійнялась би в небо й полетіла б до рідного степу. Та де там зламати коли ті прутки й погнути не вдавалось, такі вони були товсті. Так вони й жили у двох заспокоюючи один одного коли у когось ставало дуже тяжко на серці. Якось Соня помітила в очах вовка за злістю, ховалась журба. Погляд в нього був дуже сумний. І кожного дня цей погляд був сумним. Тоді Соня зрозуміла що він завжди був сумний, та зразу через вовчу злість його було непомітно. Дуже стало їй цікаво чому в вовка сумні очі, але спитати не наважувалась. Спитала в орлиці але вона теж помітила давно цей сумний погляд та теж гадки не мала чого він такий. Тоді як завжди після обіду вийшла вона до моря й запитала у звірів: - Чи не знаєте чому у чорного вовка сумні очі? Ви часто бігаєте біля його володінь може десь щось чули? - Ні Соня ми не чули. - Тоді запитала Соня у птахів: -А чи не знаєте ви чому в чорного вовка сумні очі? Ви високо й далеко літаєте чи не бачили чого? - Ні Соня ми не бачили. - І тоді повернулася вона до моря та й запитала: - Жителі моря ви далеко плаваєте та глибоко пірнаєте. Чи не чули чи не знаєте чому в чорного вовка сумні очі? - Ні Соня ми не знаємо. Раптом вона згадала про дельфіна і вмить посміхнулась. А невдовзі серед хвиль з’явився дельфін. Побачивши Соню він дуже зрадів. - Здрастуй Соня! - Добрий день дельфіне. - Ну що ми сьогодні з тобою пограємося? - Ні, пробач та в мене немає часу. Скоро вовк проснеться і мені треба буде повертатися. - Так а чого ж ти тоді хотіла? - Хочу спитати в тебе, чи не знаєш чому у чорного вовка очі сумні? - Я не знаю. Та може знає дядько кит. До нього багато усякої риби припливає та розповідає йому новини різні, то ж він може знати. - А ти можеш в нього запитати будь ласка? - Добре але якщо ти пообіцяєш що наступного разу пограєш зі мною. - Обіцяю ми ж с тобою друзі. - Тоді завтра о цій порі знову приходь на це місце і я тобі розкажу. - Завтра? А чому так довго? - Розумієш дядько кит живе у океані бо він настільки великий що в морі йому тісно. - Що навіть більше ніж слони? - Звичайно! Тому я буду довго його шукати. – Сказавши те поплив від берега, а Соня повернулась в домівку поки чорний вовк не проснувся. Наступного дня у той самий час у тому ж самому місці вона чекала дельфіна. Ось вже й час повертатись а його нема. Надіждалась його Соня і повернулась. Знову наступного дня вона його чекала на тому ж самому місці у той самий час. Та знову дельфін не приплив і Соня повернулась думаючи що надурив її дельфін, а ще казав що вони друзі. Та все одно наступного дня знову пішла у той самий час на те ж саме місце і коли знову не діждавшись дельфіна хотіла вже йти як почула веселий сміх серед хвиль. Пізнала вона сміх дельфіна і радісно закричала: - Дельфіне! Дельфіне ти повернувся?! - Ну ми ж друзі, звичайно я повернувся пробач що так довго та дуже довго шукав дядька кита. - Ну то що знайшов? – Не терпілось Соні. - Та знайшов. - А запитав? Що він відповів? - Запитав. Та він коли почув навіщо мені це забажав сам подивитись на таке сміливе створіння як ти. - Та де ж він? - А он бачиш у морі велика хвиля що наближається до берега? То він пливе і жене по перед себе таку хвилю. Соня не вірила що таке може бути. Неначе ураган хвиля наближалась до берега, а коли вона спала то за нею вона побачила кита. Він й справді був великий більше за слона, та це вже її не дивувало бо вже багато було несподіванок на її шляху. Кит підплив до берега, трохи помовчав, роздивився Соню а тоді мовив до дельфіна: - То це і є та смілива дівчинка? - Та що ви, - відповіла замість дельфіна Соня – насправді я дуже боюсь. - Ні. – Продовжував кит – Це зовні ти боїшся а там у середині свого серця ти дуже смілива. Любов до рідних штовхає на неймовірні вчинки. Ти зробила довгий шлях сюди щоб визволити свою сестру і на цьому не заспокоюєшся і хочеш допомогти тому хто скривдив твою сестру. – З китового ока в солоне море впала ще солоніша сльоза. - Чому ви плачете? Спитала Соня дивуючись що такий велетень може плакати. - Колись дуже давно коли я був приблизно твого віку, в мене теж була сестра. Та коли вона потрапила в халепу я побоявся їй допомогти і вона загинула. Я такий великий і не врятував свою сестру а ти така маленька і навіть чорного вовка хочеш врятувати. - Так, адже тоді він повернеться до своїх братів а на острові знову буде мир і спокій. - Тоді слухай. Сумній погляд у чорного вовка від того що на справді у нього добре серце. - Та невже? - Здивувалась Соня. - Так. Колись давно лісова фея захотіла щоб він їй служив. Та він через своє добре серце відмовився бо не завжди справи лісової феї були добрими. Тоді розлютилася фея і зачаклувала його зробивши його серце злим а його шорстка перетворилася з сірого на чорний колір. Та й тоді він відмовився служити їй і фея сказала що за це він довіку буде із злим серцем. Його стали всі боятися, оминати різними дорогами. Там де він з’являвся завжди було горе і страх. Навіть його брати боялися його і тоді він вирішив піти з рідної домівки туди де буде йому спокій. Тому й очі у нього сумні бо дуже кортить йому повернутись до рідного лісу, до братів. Але через зле серце яке йому зробила лісова фея, не може. - Соня була мов зачарована розповіддю. - Я так розумію - почала вона - якщо лісова фея його зачаклувала то тільки вона його може розчаклувати. Тільки вона може повернути йому добре серце. - Так але навіщо? – Втрутився в розмову дельфін. - Дельфіне - ти вільний і плаваєш де завгодно і коли хочеш і тому ніколи не зрозумієш як тяжко жити в неволі. Адже він скучає за домівкою так само як і я. Якщо йому повернути його серце то він зможе повернутися до рідного лісу, а я до себе додому і острів стане вільний. Дельфіне відвези мене будь ласка на той берег я знайду лісову фею й попрохаю її щоб вона повернула йому серце. - Ні Соня, вовк проснеться і наздожене нас на човні. - Як мені тоді втекти? - Біжи на другий кінець острова. - Підказав кит - Там на березі човен чорного вовка, якщо ти в ньому попливеш то вовк не зможе поплисти за тобою бо то єдиний човен на острові. А дельфін буде плисти за тобою понад берегом. А я попливу назад до океану бо у морі вода не така солона і я не можу тут довго знаходитись. - Спасибі вам дядько кит. Коли все скінчиться я обов’язково прийду з сестрою до океану до вас у гості. Хутчіш Соня побігла по стежині на другий кінець острова, а дельфін за нею понад берегом. Небагато вони пробігли, коли каже дельфін: - Біда Соня, чорний вовк прокинувся і вже наздоганяє нас. - тоді Соня крикнула що духу: - Могутні велетні слони де ви?!! - і в ту ж мить задвигтіла земля і з-за дерев з’явились слони й мовили: - Біжи Соня ми його затримаємо.
а как быть с ошибками?
